Сходинками історії - Історична довідка с. Тростянець

Офіційний сайт села Тростянець --- http://tros.if.ua/

      Історія виникнення с. Тростянець сягає тої давнини, коли орди монголо-татарської навали плюндрували наші землі. Із спогадів наших пращурів, що передавалося із вуст в уста. І звичайно, з плином часу обросли легендами і романтикою минувшини.

 Там де впадають Тростянчик і Кам’янка в Тур’янку, було високе підвищення грунту, горб на якому оселився воїн Ярослава Осьмомисла, Трос. Поклав хату і вирішив горб обгородити тином. Тин був із дубових половиць. Від прізвища воїна ітина виникла назва села Тростянець

Так розповіли старожили в 30-х роках 20 століття, Худин і Будник.

Розміщення поселень вздовж річок характерне для давніх часів, бо вміння будувати криниці в наших краях приходиться на дещо пізніші історичні періоди.

Прихід татарських орд супроводжувався повним винищенням поселень і міст. Така ж доля спіткала і перші поселення наших предків, що поселилися на теренах теперішнього села. За легендою зосталася одна жінка, дружина чоловіка, що звався Стефаном/Стефаниха, та ще один чоловік, певно із тих, що заховався,чи був тяжко поранений і вижив . Із цих скутих відомостей логічно випливає висновок, що головним прізвищем і найбільш поширеним у селі є прізвище Стефанишин і понині, беруть свій початок від дружини Степана, яка залишилась на пожарищі поселення дала початок його відродження.

З Історичних джерел село відоме з 1578 року.

В подальший час поселення розросталось, появився битий шлях, що проходив трохи подалі від хат, тому, що лугову частину пересікали більші та менші рівчаки, по яких в річку стікала вода з віддалених зарослим лісом і чагарниками мість, а також тростинові зарослі на болотистих містях. Можна припустити , що гостинець (зараз вул. Шевченка) проходив в місцях теперішнього його розташування.

На правому березі Тур’янки було солоне джерело — Сировиці,  з якого люди брали солону воду і виварювали сіль.З частиною солі жителі села їздили торгувати за Дністер, де міняли на зерно.

Перша земля , яка була звільнена людьми від лісу, і на якій почали займатися землеробством , була місцевість ліворуч річки Тур’янки, яку назвали Нивами . Тут жило перше поселення, звідси поширилося село, тут і корінь нашого села. Далі так і інші ділянки землі були звільнені із під лісу, що потім використовувалися під посіви і посадки городини . Городи, Діли, Натеси, Помірок, Лани, Черенина, Границя, Березина, Царина, Лани – це великий лан , мав 42 міри , малий лан – 30 мір. Міра мала приблизно 5785 м.кв. Лани належали панові, де селяни відробляли повинність.

Напередодні визвольної війни 1648-1654рр. на Прикарпатті панщина досягла шести днів на тиждень з четвертини лану. Пізніше відробляли 2-6 днів. Панщину відробляли і влітку і зимою, всі, хто був бідним і багатим.

Крім соціального гніту населення, терпіло і національний гніт. Населення не мало права бути в уряді, а польські пани змушували переходити на латинський обряд.

З початком визвольної війни 1648-1654рр. активізується діяльність опришків, де найбільшого піднесення рух опришків здобув набув у 1655-1656рр., коли війська Б. Хмельницького вступили в Галичину. Та відхід військ Б. Хмельницького зі Львова до Києва був причиною спаду селянського руху в Західній Україні. Польські пани повернулись на свої маєтки. Загони повстанців були розгромлені військами польської шляхти. В 1658 рці в Долинському районі знову спалахнуло повстання. Центром повстання на цей раз стало село Тростянець. Сюди сходились селяни з навколишніх сіл: Якубова, Солукова, Рахині. Очолив це повстання односелець Дмитро Дараган.

В ночі 28 травня повсталі напали на маєток польського пана в Рахині, розігнали військовий загін, який охороняв маєток, забрали зброю і повернулись у Тростянець.

Через декілька днів загін польського війська під командою шляхтича Шамберга підійшов до села, але повсталі відбили наступ і погнали в Долину. У червні все долинське староство було звільнено від польських панів. Зі Стрия була надіслана регулярна армія, тому повсталі змушені були відступити до міста Калуш і тут прийняти бій.У цьому бою вони були розгромлені. Польські пани жорстоко розправились з повстанцями.

Волелюбний люд, що нехотів працювати на панщині, покидав село і переходив у найблищі місця, зайняті лісом, розкорчовував дерева і створював ділянки землі під посіви і посадки городини. Так виникли невеличкі господарства селян, що утворювали вільні поселення, так звані слободи. Поряд з Тростянцем виникло село Слобода-Долинська.

Панщину було скасовано при імператорі Франці-Йосифові в 1848 році після революційних подій, що мали місце в Австро- Угорщині проти династії Габбсбургів. Селяни Тростянця одержали наділи землі, що належали місцевому дідичу. Свідоцтвами цієї події є хрести і дерева, що їх ставили селяни відзначаючи очікувану волю. Такі хрести і дерева бачимо на «Роздоріжжі» в центрі села Тростянець, та біля церкви в Слободі- Долинській.

В селі Тростянець жили працьовиті і талановиті люди до яких ходили вчитись різного ремесла люди з других сіл. В селі було дві кузні – одна Стефанишина Миколи і друга в родині Матійчиних, а так як вони жили біля моста то по вуличному їх називали «Мостовими». Побудував цю кузню Матійчин Орій, а неперевершеним майстром-ковалем був Матійчин Андрій.

В селі була і олійниця у Петра Дзуля, де селяни виробляли олію.

Для одягу було потрібне полотно, його теж виробляли сільські умільці-ткачі Стефанишин Михайло, Стефанишин Дмитро, Кобльовський Иосиф, Кобльовський Іван, Газдович Микола. Ці люди своєю щоденною тяжкою працею забезпечували все село одежею. А вмільці були добрі бо з других сіл люди несли пряжу для виготовлення полотна. Матеріал виробляли трьох сортів: кужівне- з найкращого волокна використовували на пошиття сорочок і найкращого святкового одягу навіть весільного. Другий сорт – дрібне полотно – використовували для пошиття спідниць, штанів, веренчуків та буденного. І третій сорт полотна – постіль, верети, мішки і інше, ткали з відходів волокна. Одержували волокно з льону, який вирощували на своїх полях, який збирали в липні – серпні. Молотили перважно приником до каменя і стелили на серпневі роси, щоб вилежався. Тоді восени терли — виробляли волокно. На берегах річок були збудовані ями, на верху яких були деревяні бруси, куди стелили льон. Жінки з терлицями ставали кругом ями і по жмені льону терли. Молодші жінки і дівчата проводили первинну обробку – сікли, а старші досвідченіші відтерали – це вже було волокно. Волокно обробляли на щітках. Спочатку відходило найгірше, потім друге а залишалось повісмо. Терли толоками – великими групами людей. Потім пряли на прядках, або веретеном і снували відповідно змотані нитки для ткачів, щоб ткали полотно.

Потім весною і ціле літо полотно діти вздовж річок кожного дня вистелювали і вибілювали (поливаючи весь час водою). Стиль пошиву та вишивки одягу – бойківський.

Жили люди в дерев’яних хатах вкритих соломою, зрідка в кого була хата була покрита черепицею або ґонтами. Хати були або однокімнатні з сіньми і коморою, або на дві половини – дві великі кімнити, комора, янкир-кухня де варили їсти . В хаті були глиняні печі, а пізніше до цих печей почали примуровувати куню. В печах ватру викладали плисковатими каменями. Підлога була лише в заможних селян, у бідних набивали глину-тік, який змащували кожного тижня білою глиною. Щоб не дуло попід підвалину — із зовнішньої сторони хати насипали високий підйом. Хати будували на сторцах (грубі дубові колоди, обкорені) вкопували до живої землі. Спали на запічках з дощок на які покладена була солома і застелена веретами. В хаті був стіл і кругом попід стіни лави і намисник(полиця для посуду). Одяг висів на жертках(вішак).

Люди в своїй більшості були не грамотні, але тягнулися до знань. В селі, в Андрія Стефанишина була своя бібліотека, до нього люди сходилися, щоб послухати розумного писання з історії, святого письма, пророцтва.

Ще до Першої світової війни в Тростянці було створене товариство “Січ”, в яке входили хлопці і дівчата. Вони носили на поясі і через плече жовті, блискучі стрічки. Керував цим товариством Худин Іван Михайлович. Пізніше він виїхав з трьома своїми дітьми в Америку і не повернувся. Горністом у “Січі” був Михайло Копчак, який пізніше загинув на війні.

На початку століття в селі була організована “Просвіта”. Одним з її організаторів був Степан Марховняк. Його батьки приїхали в Тростянець з трьома синами: Миколою, Каролем і Степаном і залишились тут жити. Пізніше Степан воював у австрійській армії, повернувся додому, а потім пішов в Українську Галицьку Армію виборювати незалежність України. Степан мав чотири професії: каменяр, різб’яр, швець, скрипаль. Ще й до цього часу на цвинтарі збереглися добротні кам’яні хрести його роботи.

На даний час встановлені прізвища більше ЗО жителів села, які загинули, померли або пропали безвісти у роки Першої світової війни. Встановлені імена понад 20 жителів села, які воювали в Українській Галицькій Армії (УГА) і один в армії Української Народної Республіки (УНР), виборюючи незалежність України, і з них 5 чоловік загинуло. Зокрема, Зовбень Микола Іванович, повернувшись 3 австрійської армії, зібрав сільських хлопців, з якими служив в УГА. Героєм став Коваль Василь Іванович, який на пропозицію брата повертатися з УГА додому відповів: “Якщо тобі не треба України, то втікай, а я буду битися, поки не здобуду Україну або загину”. І він загинув за волю України.

У 1921 році в Тростянець приїхав на парафію священик Микола Дерлиця. Він проводив культурно-освітню роботу серед селян, агітував перед виборами за народних депутатів. За свої демократичні погляди М. Дерлиця був переслідуваний і неодноразово арештований польською поліцією. Старший його син Ярослав вчився у Станіславі в духовній семінарії на священика, а молодший Остап – в Познані на інженера.

З приходом о. Дерлиці національна свідомість селян почала різко зростати. Була відновлена “Просвіта”, в яку входило до ста чоловік. Широкою популярністю користувалися його твори, зокрема повісті «Марта», «У Млаках», новели та оповідання, образки з подій першої світової війни (правдиві описи цих подій). Високу оцінку багатьом з них давав Іван Франко, а також надавав посильну допомогу у видавництві цих творів (більшість з яких була видана в період проживання отця Дерлиці в селі Тростянець).

В читальні “Просвіти” ставили п’єси, які організовував і керував постановкою Остап Дерлиця. Він сам підбирав дівчат і хлопців на ролі для п’єс, виконував головні ролі. Близьким товаришем синів Дерлиці був сільський хлопець Чміль Михайло Петрович, який вчився на священика, і разом з ними співпрацював. Просвітницьку роботу проводив Дзуль Василь Петрович (1904-1980), який вчився у Львові, закінчив гімназію, державну учительську семінарію, музичний інститут ім. Миколи Лисенка і працював учителем народних шкіл, був диригентом хору і оркестру, скрипалем, співаком, фотографом, а пізніше виїхав у СІЛА.

Керівниками “Просвіти” у свій час були: Будник Іван Федорович (виселений з сім’єю в 1947 р. в Казахстан), Стефанишин Василь Данилович (виселений з сім’єю у 1941 р. в Сибір), Гошовський Василь Іванович, Стефанишин Василь Михайлович (загинув на війні).

У 1928 році в Тростянці було створено товариство “Сокіл”, в яке входило 36 молодих хлопців. Його головою був Гошовський Василь Іванович (1907- 1998), а четарями — Копчак Іван Юркович і Чміль Адам Антонович. Будник Андрій Іванович був інструктором товариства і проводив його вишкіл. 24 серпня 1930 року в Долині відбулося січове-лугове свято, в якому брали участь багато товариств з різних сіл району, в тому числі і “Сокіл” з Тростянця. Восени 1930 року поляки заборонили тростянецький “Сокіл”. Тоді в селі почали створювати товариство “Луг”, але польська влада і його заборонила.

В селі також було створено товариство “Сільський господар”, головою якого був Глюз Юрко Іванович. А Михайло Чміль, який пізніше став священиком, організував у селі торговельний кооператив.

У Тростянці була створена і підпільно діяла Організація Українських Націоналістів (ОУН). Одними з перших організаторів ОУН в селі були Будник Андрій Іванович і Стефанишин Микола Михайлович. Андрій Будник був членом Української Військової Організації (УВО) ще до виникнення ОУН.

14 березня 1934 року помер священик Микола Дерлиця і похоронений у Тростянці. Весною 1935 року в село приїхав о. Андрій Бандера. Сини і дочки священика — Василь, Богдан, Оксана та Марта — зразу включилися в національну і культурно-освітню роботу в селі. Василь став керівником сільської ОУН. По неділях і особливо в національні свята в читальні “Просвіта” звучали патріотичні виступи, відбувалися концерти, вистави. Концерти організовував Михайло Андрусів.

З липня 1941 року в селі, біля школи, відбувся мітинг на честь проголошення Національними Зборами у Львові ЗО червня Акту про відновлення Української Держави.

Більше 100 жителів села воювали на фронтах Другої світової війни, 48 чоловік у складі Червоної Армії загинули, померли або пропали безвісти.

На даний час встановлено, що в період з 1918 і до 1954 року від різних окупантів загинули, померли і пропали безвісти 165 жителів Тростянця, не враховуючи тих, що загинули на фронтах Першої світової війни.

Розпадалася більшовицька імперія. 10 грудня 1989 р. в сільському Будинку культури, під час установчих зборів Руху, вперше замайорів національний синьо-жовтий прапор після десятиріч його заборони. А 14 березня 1990 р. вчитель школи Іванів Ігор Олексійович підняв національний прапор біля Будинку культури. 4 листопада 1990 р. в селі відбулося урочисте відкриття символічної могили Січових Стрільців. Жителі села Тростянець свято бережуть пам’ять про своїх національних героїв.

На головну